"Закарбовані Майданом 2024"

Герої
“Україна - єдина країна”
Ідентифікують нас ці слова
Не хочемо іншого життя!
Інакше, не буде справжнього буття.
Золоті депутати - біда народа,
Перейшла межі нахабності їх подоба,
Можновладська клептоманія - всім біда,
Єдина надія, що допоможуть добрі діла.
Настав час діяти, бути майдану!
Набрид непомірний тиск громадянам,
Необхідно забрати їх силу дурну,
Зрозуміло нам, мова - це не сарказм.
Іронічно вийшло з президентом,
Кричав до них “Астанавітесь”
Хоча зупинитися треба було йому,
Вийшло так, що втікав зрадник до Ростову на Дону.
Свавіллю Федоровича дійшло кінця,
Вважав, що допоможе ескалація житла.
Не вийшло заспокоїти невгамовних йому,
Ні силою, ні зброєю, навіть “Беркуту”
Дожили нещастя, але чому?
Бо терпимо до останнього, саме тому.
Найгірше прокляття українців - покора,
Мовчати не вихід, а смерть народа.
Через хабарі, новий день був, як дурня
Не хотіли герої такого життя
Боролися для дітей, для нас малих,
Тому саме вони і перемогли.
Україна, мов жінка, в нашій душі,
Все віддати повинні ми їй.
Тому тільки разом дійдем до пуття,
Однодумці тоді вивели тезу життя:
“Українці вже не будуть такими, як раніше!”

Кожен день…
Кожен день і кожну ніч
наш схід у полум'ї горить.
Ридає вся наша Земля-
і то все проклятая русня.
Страждає рідна Україна,
в сльозах і ненька ще не спить,
а молодий юнак із автоматом
на поготові все стоїть.
Рятують усі нашу країну:
і Бучу,й Маріуполь ,і свою родину;
йдуть зі страхом на пости-
бояться повернутись без ноги.
Страх полону не мине,
у багатьох він душу забере.
А рідні, близькі,незнайомі-
усі тремтять-
ракети гучно так летять,
і нас усе бомблять,бомблять й бомблять...
Коли мине це все не знаю,
і кожен день я промовляю:
«Спаси господь, мене, мою родину
друзів, близьких і усю країну».
Страху достатньо пережито,
а скільки крові вже пролито?
Рятують нас ,так Путін каже,
але від чого ,він нікому не розкаже.
Від чого нас так рятувати,
щоб у сльозах була молодая мати.
У Вінниці маленької Лізи не стало-
це усе «асвабаждениє» у 22-ому настало.
За що загинув той молодий хлопчина?
А правда- вона єдина.
Я знаю …
Брехні навколо так багато,
але правди не сховати.
Тому ми переможемо,щоб жити
і кожній хвилині радіти !

Віра в солдата
Який же сьогодні місяць красивий,
Так дивно, що я його бачу…
Стою на колінах, прохаючи, Милий
Стою на колінах і плачу.
Сльози рікою й нема куди діти
За вас переймаюся, Милий!
Почути б твій голос, і просто зрадіти,
Що не зачепив туман сивий.
Туман ворожнечі, болю й страждання!
Туман, що несе лише смерть!
У мене єдині лише побажання,
Щоб ворог від нас пішов геть!
Сьогодні лиш ви тут герої, мій милий
Будь ласка, вертайся живим!
Вельми я вдячна, за твою терпеливість
Воля завжди в серці моїм!
Я вірю, що скоро усе закінчиться
І буде в країні лиш мир.
Хоч біль у серцях не до кінця розчиниться,
Та воїни завжди в серці моїм.

Німецькі тротуари…
Німецькі тротуари - то не рідні українські квартали…
Чи то я за Україною затужила,
Чи то моє серце гука Батьківщину,
Чи то Україна зове мене нестримно.

О, володарко серця мого!
Неспроможна забути я співу твого…
Твоє волосся колосисте, немов пісня барвиста,
А очиці, мов сапфіри яскраво налиті,
Що споглядають за мною крізь повіки привідкриті.

Моя душа завжди з тобою, ненько,
Та чи знаєш ти, як твоя журба крає моє серденько?
Зажурилася ти, мамо…
Що ж з тобою сьогодні стало?!

МОЄ БАЧЕННЯ ВІЙНИ
Я встала рано-вранці пам'ятаю,
6:37, як зараз відчуваю,
"Все почалося" - каже мені мати,
А я відповідаю: "Добре, то я спати".
І того ранку я вже й не пам'ятаю,
Переполох, новини, паніка
Єдине, що згадаю.
Перша тривога..
І в середині все палає
Адреналін, надії, сподівання,
І згадки про звичайнісінькі бажання.
Все обірвалося в одну хвилину,
Та пропливали хвилями години
І пробігали дні і ночі
Та говорити всі вже відверто, дивлячись у очі.
І всі чекали перемоги,
Оминали зламані дороги.
Як було велике свято
То всі чекали обстрілів багато.
Всі пам'ятають відео,
Де харківські малята
Сидять уже без матері і тата.
Брацькі могили...
В Ірпіні і Бучі
І маріупольський вокзал,
І драмтеатр, де побували
Ті ракети тригримучі.
А той бідненький крейсер
І ту величну фразу
Що в соцмережах блукає всіх одразу.
Дівчинка Даринка, її мати,
Люди.... Що на собі відчули,
Ті Дніпровські втрати.
Наш Херсон
Куди приїхали фури АТБ і пошти в унісон.
В Ізюмі, де розкопки провели
Тату "Сова" і синьо-жовті браслети на руці знайшли.
Ордени, які вручаються щодня
Та забирає їх не воїн, а рідня.
А як вони його за: "Слава Україні" –
розстріляли, знищили, убили.
І всі тоді говорили:
"Герою слава, Героям слава, Слава Україні".
Його впізнала мама у Фейсбуці
Він як Шевченко чи Франко
Та ні, він наш "Да Вінчі".
Горе, що спіткало бідну матір,
Сестру, дружину, дівчину й старого тата.
Колись скінчаться ті прильоти люті.
А зараз, поки, вже через рік війни,
Злюбов'ю згадуєм те повідомлення: "Як ти?"
Я навіть темряви вже не боюся
В ній за щастя й мир людський молюся.

За свободу стояли тисячі людей
Хотіли найкращого для своїх дітей
На небезпеку себе наражали, щоб їхні діти на колінах не стояли
Сильні, мужні, сміливі душі
Вибороли свободу нам
Кожен має знати ці дні протистоянь
Холод, сніг
Вогонь палає
Силу нашу ніхто не зламає
Народу сильнішого в світі немає
Правда ось в чому полягає
Що кожна людина свободу має
Свободу вибору, свободу права
Незалежна наша держава!

А лютий місяць, справді ж лютий,
Він не в снігах - він весь в крові.
В наших серцях він не забутий,
Він мов диявол на землі.

Немов несе він смерть й неволю,
В цей день кривавий молись Богу.
В цей день кривавий бий за волю,
Та борони ти свою долю.

Й ти боронив, стояв старанно,
За долю нашу так незламно.
Й тебе убили, розстріляли,
І твою душу змарнували.

Ти боронив й життя віддав,
За свою волю, за свій край
Ти у пітьмі наш люд з'єднав,
Та ти герой наш, спочивай...

Дві тисячі чотирнадцятий рік,
назавжди в нашій пам'яті закарбувався.
Цей лютий, ця зима, нещадна і болюча боротьба.
Ці барикади і ціна кривава.
Там тисячі було хлоп'ят, дівчат чимало,
такі як ми і двадцяти п'яти нема!
Вони зібралися відстояти свободу.
Вони закарбували в нас незламний дух.
Сміливих воїнів з них виховала земля мати,
вони йшли до кінця хоч був нестерпний біль.
Під їх ногами вже земля палала
І лиш в серцях була надія, що зігрівала їх.
Небесна Сотня полягла за Україну,
За те, щоб мали українці новий, мирний день.
За те, щоб Україна й далі процвітала.
За те, щоб ростила щасливих дітей!

Посивіло
Посивіло раптом сонце,
згасла вдалині зоря.
Почорніло синє небо,
закровоточила зсередини земля.

Посивіли материні коси,
Покотилась батькова сльоза.
І як тоді, страшної ночі,
блиснула в очах гроза.

А в душі моїй дедалі більше квітне страх.
Як бути? Жити далі?
Чи горем захлинутись,
чи закричати у серцях?

Та раптом в голові,
немов маяк пресвітлий уночі,
засяяв тихий вогник, ледь живий:
«Прокидайсь!» —
Зашепотів він десь із далини.
Мов соловей в весняному садочку
Тої старої давнини.

Я не тиха!
Не безмовна лялька у руках!
Кричати буду, волати буду!
І вознесусь до неба, наче сизокрилий птах.

І голос мій ярий буде чути звідусіль.
Не намагайтесь! Не замовкну!
Попри страхи, сльози й біль,
До останнього боротимусь,
не забуваючи тих світлих мрій.

Посивіло раптом сонце,
згасла вдалині зоря.
Та все чекаю я світанку
Проснись же й ти, душа моя…

Ми - Захисники!
Ми мирні жителі країни!
Нікого не вбивали!
Але, на жаль, так сталося,
Що на нас напали.
Хтось вже поїхав з України,
Мій вибір, не лишати ці краї.
Тут моє місто, тут калина!
Тут море, ріки, солов'ї!
Тут рідні, друзі і знайомі!
Тут Батьківщина навіки!
Якщо залишусь я єдина,
Вкраїну я не кину, не проси!
Я буду захищати до загину!
Життя мені не шкода для рідні!
Рідня–це мати Україна
І всі, хто в ній співав пісні...
Адже ми браття-українці!
За волю кожного із нас
Ми будем битись до загину,
Бо ми Герої! Це наш час!
Герої не вмирають!
Вони у кожного в серцях!
Ми ворога здолаєм
Та буде всім нам світлий шлях!

Біда прийшла, встромила ніж у спину
Злітали дружні маски з ворогів
Тривожний грім охоплював країну
Народ збудив він від солодких снів

Погляньте, друзі, скільки тут зібралось
Життя віддати ладен кожен з нас
Для страху часу більше не зосталось
Нам мрію захищати випав шанс!

Мороз вже мучить голками долоні
Пече обличчя сльозогінний газ
Та справедливість нам вдаряє в скроні
Хай люди потім згадують про нас

Згадають те, як в холоди нестерпні
Серця обпік безжалісний Майдан
Як люди, не злякавшись навіть смерті
Звільнили покоління від кайдан

Не лийте сльози на смертельні рани
Ідіть в майбутнє, сестри і брати
Творіть країну, любі громадяни
Ми будем вас із неба берегти.