"Закарбовані Майданом"

ПОДЯКУЙ МАТЕРІ СОЛДАТА

Подякуй матері солдата.
Такого сина треба поважати.
Він патріот країни мужній,
Він завжди буде нас оберігати
І дні і ночі мирні буде захищати,
Щоб ми спокійно могли спати..
А там за обрієм - земля буде палати,
кров'ю буде серце матері вмиватись,
але перемога за нами,
За нас воюють українські солдати!
Мати часто чує голос сина
У сні, та й і в душі частенько:
"Я повернусь, не смій плакати, мамо,
Я повернусь, ти чекай, дорогенька, молись!
Ми тут з хлопцями рвемо цих орків!
А наш президент - це міць!
З ним наш край буде "нашим",
Не тільки багато років, а ще й багато століть”.
Всі хочуть миру, перемоги України
І кожен з нас - це сила нашої країни
Слова кожної матері, дружини, дівчини
"Повертайтесь, ми чекаємо вас живими!"

В МОЇЙ КРАЇНІ ВІЙНА

Я за кожного українця молюся вдень і вночі...
В нашій країні війна...
Рашисти її почали...
Ось така правда сумна..

Вже о п'ятій ранку бомби кинули,
Крилаті ракети направили в наш бік,
Вся Україна прокинулась, плачучи,
Життя почало відлік часу новий...

На питання: "Як ти?"
Очікування стало тривожним...Тиша...
Коротка відповідь: "ми ок, ми живі"
Життя далі продовжується.

У вустах мам та дружин
" Я чекаю тебе, повертайся живим..."
І молитва до Бога, і ночі безсонно- страшні...
Через те, що рашисти свій бій на нашій землі почали.

В той час у світ вже давно весна прийшла
Але в Україні ще досі лютий
Це страшний сон, який почав
І досі продовжує путін...

Так хочеться, щоб діти не лишалися батьків: мами або тата...
Не чули сирен, вибухи, плач
Не таке дитинство хочуть діти мати..

Щоб українці не відстоювали правду
під кулями автомату чи гармати..
А жили мирно, повірте, не повинні невинні вмирати!

Ми, звісно, всіх ворогів поборимо
Відвоюємо незалежність і волю країни
Але ніколи не повернути наших,
мирних та відважних, яких орки вбили.

Ми сильні та завзяті
Народ наш танки зупиняє власноруч
Навіть цигани не один танк собі забрали
Хтось міни з дороги прибирає голими руками.
Бабуся нагодувала орків смачними пиріжками!
Нам є чим пишатись, ми об'єднались!

Ми завжди будемо відстоювати нашу землю, нашу територію
І будемо кричати: Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава всім українським героям!

Будемо згадувати слово "паляниця",
Нашу кодову тест-скоромовку
не може розказати ніхто крім нас - українців
А курс корабля тепер всім став відомий, це курс всіх рашистів...
Усіх - до одного!

Ми відбудуємо всю нашу країну
Не зламати нас нікому!
Бо ми й є та сила, єдність, незалежність, міць та воля!
Ми переможемо, бо з нами Бог!
Ми в себе вдома!

СЕНС

Якщо сенс йде з життя,
А мотивації немає й ковтка,
Замов таксі,
Та вирушай на виклик,
Чи то серця, чи то ума.

Сядь в маршрутку пізної ночі,
Коли там безліч душ, таких, як ти,
Подумай, це ж ненавмисне,
Адже могла вона спустошеною,
На плечі твої лягти.

Була б, наче ти, без сенсу,
Нарізаючи кола, наче дні,
Механізм би швидко зносився,
І поїхав на звалище мрій.

Якщо сенс йде з життя,
А мотивації немає й ковтка,
Знай, не там все шукаєш,
Твій діагноз - "Горе від ума"...

ТАК БОЛЯЧЕ ЗА ТИХ ДІТЕЙ

Так боляче за тих дітей,
Які могли б ще жити довго.
І радісно радіти кожен день
Але прийшов один солдат,
Якого зовсім не чекали
Почав стріляти у дітей,
Які хотіли просто жити.
Він відібрав у них усе,
А у самого дома діти
Чекають поки він прийде
І принесе їм подарунки,
Які забрав у тих дітей.
І сльози капають з очей
За всіх отих людей,
Яких вбив той проклятий солдат.

ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Ми з коханим нерозлийвода,
Ми з коханим разом на віки.
Кохання – це не прості слова,
Це від нещастя бездоганні ліки.
Це наші спогади яскраві,
Теплі літні вечори.
Це поцілунки в ночі ласкаві.
Ми нашого кохання автори…
Ми думали, що будемо разом
І не розлучить нас ніхто,
Але розлучені таким наказом.
І навесні зникло десь тепло.
Я не хотіла його відпускати,
Бо боляче було.
Але ж ті російські кати!
Ніякої в них людяності не було !
… І пішов солдатик мій на поле бою,
Боронить неньку нашу.v Я пишаюся тобою!
Люблю я свого Пашу…
Я вірила і знала : він вернеться !
Коли я проводжала, то сильно обіймала.
І ясне сонечко вгорі усміхнеться,
Бо я його кохала.
І він вернувся!
Не колись, а нині..
Виходжу я, дивлюсь :
Коханий мій у домовині!!!!
Чому? Кому? Навіщо? Як?
Хто буде за це відповідать?
Влада , я , братан , сестра?
Чи може та росія клята?
Коханий мій!
Прошу тебе , благаю!
Скажи щось!
Ти живий?
Помирати ти не смій!
А якже в майбутньому весілля?
Це просто повне божевілля!!!
Іди до мене, я тебе зігрію,
Буду з тобою, трішки про нас помрію…
А мати там сидить в куточку,
Звіриним криком плаче.
Мій улюблений синочку!
Відкрий оченята ж, юначе!
Ти ж такий молодий!
Тобі всього лиш 20!
Я все хочу вірити, що ти живий!
І все буде інакше…
Коханий мій, без тебе я не можу.
І жити сама я не хочу.
Піду до церкви – помолюся,
А потім до річеньки – втоплюся.
Зустрінемось з тобою на тім світі
Десь у ромашковому цвіті…
А хто винен у цій війні
Нехай пам’ятають
За нашу любов,
їх покарають!

Спина до спини стояли люди,
Вони не здавались.
Лунали постріли усюди.
Люди єднались.

Люди хотіли бути щасливими.
Бути вільними в своїй державі.
Душею бути красивими,
Не рабами іржавими.

Люди виходили битись за волю,
В кожного – світилося серце.
Вони боролись за родину свою.
Їх топтали беркути берцями.

Полум'я на майдані свободи
Запалювало свічки у душах.
Ми продовжуємо боротися:
Подивись на небо і слухай.

Літаки ворожі злетіли,
Б'ють по нашим родинам.
Ми для них– інфраструктурні цілі,
Мусор, культурний спам.

Ракети бездушні влучають в нутро,
Вимикають електричку та зв'язок.
Ворог думає, що це круто.
Ми затягуємо пасок

На горлянці вбивці та ідіота,
Що прийшов вбивати саме буття.
Згине у тартарі та мерзота.
Ми врятуємо все життя.

ВОНИ

Вони і досі там, де йде війна.
Де кров... На очі сльози навертались
Бо тисячі життів, мов та струна
За мить взяли - і тихо обірвались...

Любов - яке велике почуття...
Ось хто насправді любить Україну!
За неї віддає своє життя,
Не втративши на роздуми й хвилину.

Ніхто їх не просив - вони самі
За покликом своєї Батьківщини.
Хоча й слова її були німі,
Душею чули плач, що до них лине!

Хай згинуть з земель наших вороги
І промінь щастя серед нас полине.
Хай лише радість буде навкруги
Ми виграємо бій за Україну!

ПОСЛАННЯ ДО ТАРАСА

Звертаюсь до тебе, Кобзарю,
до тебе сьогодні пишу листа,
що не прийде ніколи…
Я просто почути мене прошу.
Звичайно, минуло століття.
Вже світ осучаснений геть,
але те страшенне жахіття
війна… що прийшла і принесла на своїх крилах смерть.

Ти не зважай на те, що я іще дитина.
Проте розуміюсь, що так і не так,
я бачу, як плаче-стогне моя Україна.
Біди, що прийшла, їй не здолати ніяк.
І зона АТО, й Небесная Сотня –
це вже далеко не нові слова.
Це те, з чим ми лягаємо й встаємо,
Це наша слава, біль і гордість водночас.
Тебе прошу, Тарасе, я благаю!
Не залишав ти Україну в ті часи тяжкі,
Не залиши й сьогодні, в цю нелегку днину.
Хоч з того світу своїм мудрим словом озовись!

НАВІЩО

Невже усім так важко
Дійти до згоди й миру?
Одне питання – навіщо,
Навіщо ділить Україну?

Навіщо псуєте їй душу,
Застосовуєте насилля ?
Я ось що сказати мушу:
Україна – вона неподільна.

І кожен з нас її частина,
А коли разом – ми сила.
Кожен з нас її дитина,
Вона усіх зростила.

І ми будемо стояти
До кінця у всіх боях,
Ворогів перемагати,
Незважаючи на страх.

Кров'ю залитий стяг синьо-жовтий,
Бойовий прапор здіймається вгору.
Йдуть наші янголи рятувати знедолених,
Десь чується плач немовляти.
Постріл.
Крик.
Рана і смерть.
Він вже помер, не повернути.
Відгомін зими залишиться в серці твоїм.
Він чорну діру залишить у грудях.v Свист.
Крик.
Пустота і провалля.
Вона вже нічого не бачить,
Не почує більш ніжних пісень,
Її колискова забрала.
Чому ти ще дивишся, смерть ненажерлива?
Чому ти калічиш життя?
Чому ти забрала найдорожче у мене:
Дім, жагу і любов.
Поглянеш на небо,
Мовчання осяює шлях у неволю.
Поглянеш на землю,
Тиша заплакана сидить при воротах.
Прислухайся до сонного ранку,
Лиш криком своїм ти розбудиш його.
Очі засяють яскраво-червоним,
Від вибухів рясно підуть дощі.
З них виростуть квіти,
Запах металу.
Зірвеш ти перший підсніжник
Й всунеш у дуло його.

Чому ви впевненні що хочемо убити

Чому ви впевненні, що хочемо убити?
Чому ви думали не встанемо з колін?
Коли нас почали бомбити,
Неначе чортів тей - “свиней” загін
Ніколи ми нікого не хотіли погубити,
Ми захищали просто власний дім!
Коли ви намагались нас розбити,
Шаленой дурістю і гнівом тим своїм.
Вставали.Встанем.Будемо вставати.
І будем захищати день і ніч.
Аби держава не вдягала лати.
І не зустрічалась з смертю віч на віч.

ЩО ТАКЕ ЦЯ УКРАЇНА?

Запитай любу дитину
Що таке ця Україна?
Ліс, поля, красиві гори,
Височенні чорногори.
Солов’я голос ніжненький,
Світить сонечко ясненько,
Розквітають чорнобривці.
По лісах ходять мисливці,
Хтось співає, хтось танцює,
Хтось тихесенько горює.
Тут царів у нас немає,
Але спокій тут гуляє.
Ось у лісі є гриби
Як малесенькі скарби.
В нас тут весело завжди,
Хоч куди не поведи.
Там Комаров подорожує,
Тіна Кароль колядує,
Притула всіх гіпнотизує,
Зеленський за всіма слідкує.
Ось так у нас Україна!
Знає кожна це дитина.

ВІЙНА

Жила собі малесенька дитина,
Не знала ані горя, ні біди.
Але, на жаль, настала та хвилина,
Почула постріли та вибухи війни...

Підбігла вже до мами і кричить:
Матусю, рідненька, моя кохана мамо,
В нас за вікном, там сильно щось горить,
А мама нібито не чує, спить вже мама.

Матуся спить вже довго та не чує,
Бо не прокинеться ніколи вже тепер.
А дівчинка, її маленька доня,
Все пам'ятає цей страшний четвер.

Та батька вже давно немає вдома,
Він не приходив з лютого, це також був четвер.
І на зв'язку гудки все йдуть знайомо,
Та доня ще не знає, тато вже пішов...

Одна, самотня, в жорстокому світі,
Зазнала найстрашнішої біди.
Та все невпинно і так сильно вірить,
Що батько зможе ще у дім прийти.

Проходить рік, вже лихо закінчилось,
Та доня трошки більше підросла.
А тата телефон все досі тішить,
Так хочеться щоб він "Привіт" сказав.

Хоча б на хвильку мамі в оченята,
Так зазирнути й потонути в них...
Вже рік минув, а наші кошенята,
Вже підросли після цих днів страшних.

Вже десять років, вже донькá - доросла,
Та досі пам'ятає мамин спів.
Все пам'ятає: тато сплітав коси,
А мама тішилась від наших тата слів...

Двадцятий рік минув, і знову настав лютий,
Двадцять четверте знов в календарі.
І згадуються всі події люті,
Неначе у старій, страшній пітьмі...

Вже тридцять років линуло з того моменту,
Коли матусі голос зник - навік.
Коли вже коси заплітати - своїй доні треба,
А тато, так і не знайшов поріг...

Вже сивина та є малі онуки,
А та доросла дівчина все згадує той час,
Коли почула за вікном страшенні стуки,
Коли у мами в серденьку ліхтарик згас.

Роками біль носила від початку,
Від слів "пришли спасать" - темніло вмить.
Від їхнього спасіння всі жили в прихистку,
Та "русский мир учил своих лишь врать".

І всі вісімдесят чотири роки,
Ти згадувала всі події ті.
Всім радощам поставила три крапки,
Бо їх забрали вороги скуті.

Це правда та, яку усі повинні знати,
Яку повинні чути навкруги.
Люди живуть так, а поки в когось свято -
Тут помирають мами й дітлахи.

Якщо ж ми не закінчимо це горе,
І не зупинимо типу страшну війну,
У когось може бути така доля,
Яку я написала, рівно день тому...

ПРИВІТ, СОЛДАТЕ!

Привіт, солдате, я жива,
Пробач, я не могла писати,
Ми кожну ніч і кожен день від війни мусимо страждати.
Пробач, забула про все інше,
Коли у небі щось летіло.
А скільки воїнів немає…
За нашу рідну Україну вони віддали душу й тіло.
Та з кожним днем стаємо ми сильніші
Все більше дій і менше наших слів
Серця і душі в нас стають все зліші
І ненависть росте до ворогів.
Міста страждають: Маріуполь,
Ірпінь, Чернігів і Херсон,
Мені так хочеться заснути,
А потім чути «все це сон»
Дух України не зламати,
Не знищити козацький рід,
Бо рідну неньку захищати
До бою став увесь нарід.
Ти знаєш, як мені болить
За всіх, хто втратив дочку й сина,
За тих, хто в пеклі десь горить,
Обороняючи країну?
Ти тільки бережи себе, солдате.
Вся Україна молиться за тебе
Скоро побачимось, рідненький,
Ми з перемогою чекаємо на тебе.

СУМНІ РЕАЛІЇ

Почервоніла горобина за вікном,
Вдягла країну у своє намисто.
Реалії здаються страшним сном
Через прихід ворожого рашизму.
Летять ракети в мирній синеві,
Лунають вибухи і черги автоматів.
Раніше посивіли матері,
Оплакавши тіла синів-солдатів…
Будинки, долі і людські життя
Руйнує ця «машина» без турботи.
І сотні мрій пішли у небуття
Задля амбіцій недолугої «істоти».
Гудуть сирени по країні всій,
І в сховищах з’являється життя.
Ми свято вірим в переможний бій
І що настане світле майбуття!
Ми вірим в Збройні сили, в наш народ,
І що повернеться мир на наш поріг!
«Героям слава!» - скандуватиме народ
Бо з нами Правда! З нами Світ! І з нами Бог!...

Хто лежить на дивані, той не знає:
Закарбовані Майданом – означає,
Що ми вміємо битися за свободу.
Що йти потрібно по гарячому льоду.

Ми боремося з козацького часу,
Несемо важкую чашу,
Воюємо з ворогом, п'ємо каву.
Боронимо рідну державу.

Воюємо з млинами й привидами.
За правду б'ємося з кривдою.
Тримаємо стрій від пращура,
Щоб наша країна покращала.

Наші мертві стоять за нами
З закачаними рукавами.
Вони не стали богами.
Вони стали зірками,

Що сяють для нас на небі,
Горою за нас при потребі.
В руках – автомати та стріли,
Щоб нелюди затремтіли.

Супостати щоб в пеклі згоріли,
На це в нас вистачить сили.

НЕЗЛАМНИЙ НАРОД УКРАЇНИ

В Україні війна,
Кінця-краю немає.
Гинуть люди, військові, і страждає земля,
Скільки нам ще терпіти, щоб діждати кінця.
Щоб звільнити Вкраїну,
Ще не день нам чекати,
І людей із чужини повернути пора.
Скільки часу потрібно, щоб усе збудувати,
Бо понищили орки наші села й міста.
Не уступим ні метра нашу землю чужинцям,
ЗСУ наші сильні, вірим їм повсякчас.
На коліна не станем,
Адже ми - українці.
Перемога вже близько,
Це потрібно для нас.
Вороги ці заплатять за усі руйнування,
За пошкоджені школи та дитячі садки.
Вони будуть платити за дитячі страждання,
За тортури цивільних, що пішли назавжди.
Не забудем ніколи, ми усіх хто загинув,
Вони наше життя зберегли від біди.
Доки ворог останній не піде назавжди.

Я ЗАКРИЮ ТИХЕСЕНЬКО ОЧІ

Я закрию тихесенько очі
Й уявлю, що немає війни
Так спокійно зробилось
І досі
У думках все чудово моїх
Але ранок почнеться із того
Як гудітиме знову вона
Ця страшна і бісюча тривога
Вже від неї болить голова ..
Дуже тяжко сказати про думки
Дуже тяжко їх в купу зібрать
Я не візьму дорожньої сумки
Й не поїду, не буду втікать
Батьківщина - то друга родина
Все своє: ліс, луги і поля
Із-за тої гнилої личини
Ми не бачимо того життя
Ми не бачим як гарно довкола
Ми не чуємо пташок своїх
От і знов пролунала тривога ...
Й перебились всі мрії мої
Мрії ті, де я прокидаюсь
Зустрічаю світанок, сиджу
Я сиджу і сподіваюсь
Чути спів солов'я у саду
Чути тихе шуміння дерев
Чути гомін дітей на окрузі
Я бажаю нам миру, нам всім
І я хочу побачити друзів
Жити - прекрасне буття
Жити я хочу і бути
Більш відвертою до свого життя
І прекрасне усе не забути
Україна - незламна вона
Не забуде героїв повіки
Але зараз вона в нас сумна
Бо напали на неї шуліки
Ми не зложимо руки,
Ми будем -
Воювати до того кінця
У якому розквітне калина
І почнеться нормальне життя
За державу свою помираєм.
За її - все готові віддать
І чекаємо дня перемоги
Ми народимо нових малят
Усміхнеться заплакана мати обійме іще сина татусь
вони голови тихо схиляють
Знову Богові я помолюсь.

Наш рідний дім, наш рідний край
І полум’я очей бриніло –
Надій своїх не полишай,
Хоч Тінь і Землю всю закрила.

Тих рук надійний страж зберіг,
Очей та клятви – Сила Духа,
Відлуння полум’я закрить
Творець боронить відчайдуха:

Нас Голос знову й знов звучить
І не допустить злодіяння
Спинивши ворога за мить,
Приводячи до покаяння!..

І знову гуркіт грому чуть,
Як меч звучать удари хвилі,
Душі пробудженої світ
Збудили той рутині штилі.

Єднання як єдина суть –
Братерству твердість Сили Духа
На крилах миру понесуть
Краса й відважність відчайдуха.

Лише вперед, – один порив, –
Міцніш тримай ряди, мій друже,
Чеснот усіх зроста прилив –
Ніхто не лишиться байдужим.

Здолає вітру тиск зоря –
Рука міцніш тримає шпагу
І Слово з Долею луна,
Підсилюючи знов відвагу

О Земле, знов зрадій за те –
Твої сини й дочки собою
Закриють від біди тебе
Й світ схилиться перед героєм.

Вогонь і крига. Свобода і неволя.
Шевченкові рядки гудуть над прапорами.
І лине: «Слава! Слава Україні!»
Над гарячими і вільними серцями.
І постріли… ті перші неживі тіла,
Що падали, мов скошена трава,
І кров’ю омивався наш Майдан –
Мовчáзний свідок тих кривавих драм.
Та цього разу – недарма,
Бо ми нарешті повернулись з забуття.
Люди кричать, кричать – та власть німа,
Лиш автомати наставля на сторону добра.
Та ось і пік – свинцеві кулі вже летять,
Здригається, охоплена вогнем, душа,
І підіймається туди, туди… у вись
Аби хоч там, за пазухою в Бога, жить…
Там в Бога рай – а тут-то пекло…
Життя бійця за волю смеркло,
Скотилася його зоря… а з крові
Українська воля пророста!
Знов Україна у вогні палає, стогне,
Та в кожному із нас тепер горить вогонь.
Без остраху, під покровóм святої Сотні
Ідемо в бій. А з нами воїни Небесні й Бог.
Той дух неволі не терпіть, не підгинаться,
А йти вперед – це все вони.
Небесна Сотня – славні дочки і сини,
Вони у серці з нами назавжди.
Ми - закарбовані Майданом навіки,
І маєм пам’ятать, боротись, жить.